5.2. Види організаційних структур управління

Організаційна структура управління - це впорядкована сукупність підрозділів, які перебувають у стійких відносинах між собою, забезпечуючи ефективне управління та розвиток організації.

Елементами організаційної структури є працівники, служби, відділи, а також окремі ланки апарату управління. У межах структури управління відбувається управлінський процес - рух інформації, ухвалення управлінських рішень, розподіл завдань і функцій управління.

Зв'язок структури управління з такими ключовими поняттями менеджменту, як цілі, функції, методи, стиль керівництва, є свідченням того, яким великим є вплив організаційної структури на всі аспекти управління. Саме тому менеджери всіх рівнів приділяють значну увагу принципам, методам формування та видам організаційних структур, вивченню сучасних тенденцій в їх побудові відповідно до цілей і завдань організації.

Управляти організаційною структурою означає оптимально розподіляти цілі і завдання між персоналом організації.

На вибір структури управління впливають такі чинники:

• розмір організації, який визначається кількістю ієрархічних рівнів та масштабом управління;

• технологічний фактор - в умовах комп'ютеризації бізнес- процесів структура управління може мати менше ієрархічних рівнів;

• економічний фактор - при гнучкій, організаційній структурі можна значно зменшити витрати на персонал;

• людський фактор - пов'язаний із соціальною структурою персоналу, вимагає врахування впливу неформальних зв'язків, що суттєво впливає на ефективність роботи в організації;

• географічний фактор - відображає територіальне місцезнаходження підрозділів, відірваність від головного підрозділу, екстремальний характер умов праці та ін.

Організаційна структура управління є одним із елементів внутрішнього середовища підприємства. Організаційна структура має безпосередній вплив на реалізацію стратегії розвитку підприємства, його взаємодію із зовнішнім середовищем та ефективне розв'язання поставлених завдань. Аналізуючи організаційну структуру підприємства, можна передбачити перспективи участі кожного працівника в діяльності організації. Зовнішнє середовище впливає на структуру організації. Що більше чинників впливає на організацію, то гнучкішою має бути організаційна структура для забезпечення адаптації діяльності підприємства до впливу факторів.

Організаційні структури поділяють на два типи: механістичні та органічні.

Механістична структура управління (ієрархічна, бюрократична, формальна, традиційна, класична) харак­теризується наявністю жорсткого ієрархічного розподілу влади, формалізацією правил та процедур, централізованим ухваленням рішень.

До таких структур управління належать лінійна, функціональна, лінійно-функціональна та лінійно-штабна структури управління.

Органічна структура управління характеризується гнучкістю, незначною кількістю рівнів ієрархії управління, що дає змогу підприємству швидко адаптуватися до змін зовнішнього середовища, з використанням формальних правил та процедур, децентралізацією повноважень та участю працівників в ухваленні рішень. До такого типу структури управління належать дивізійні, адаптивні (проектні, матричні, програмно- цільові), конгломератні структури управління.

Розглянемо сутність, переваги й недоліки окремих видів організаційних структур управління.

Лінійна організаційна структура - принципом побудови лінійної організаційної структури є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу догори. Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. На рис. 14 зображено схему лінійної організаційної структури управління.

Рис. 14. Лінійна структура управління

До переваг лінійної організаційної структури управління належать:

• чіткість і простота взаємозв'язків, отримання підлеглими несуперечливих, узгоджених між собою завдань та розпоряджень;

• оперативність підготовки та впровадження управлінських рішень;

• повна відповідальність керівника за результати діяльності;

• забезпечення єдності керівництва згори донизу, відсутність дублювання роботи;

• надійний контроль.

Недоліками такої організаційної структури управління є такі:

• обмеження ініціативи виконавців та менеджерів нижчих рівнів управління;

• вимагає від керівника високої компетентності з усіх питань;

• значний обсяг інформації, що передається з одного рівня ієрархії управління на другий.

Функціональна організаційна структура передбачає функціональний розподіл праці та функціональну спеціалізацію підрозділів. Найважливіші для діяльності підприємства функції (виробництво, маркетинг, фінанси тощо) дістають організаційне відокремлення у відповідних підрозділах. При цьому кожен такий підрозділ може одержувати розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів. Функціональну структуру управління зображено на рис. 15.

Рис. 15. Функціональна структура управління

Функціональна структура управління має свої переваги і недоліки.

• створення найкращих умов для впровадження та практичної реалізації єдиної технічної, виробничої, політики збуту підприємства;

• сприяння росту високих професійних стандартів фахівців у галузі техніки, виробництва, маркетингу тощо, які зосереджено у великих спеціалізованих підрозділах;

• економічна з погляду формування апарату управління та скорочення адміністративно-управлінських витрат.

Недоліками функціональної організаційної структури управління є:

• управлінський процес може розриватись на окремі, погано пов'язані між собою функції;

• недосконала ринкова орієнтація всієї діяльності підприємства;

• уповільнення темпів ухвалення та реалізації управлінських рішень;

• досить вузький підхід менеджерів до проблем підприємства, винятково з позицій своїх функцій;

• імовірність суперечливості розпоряджень, наданих одному виконавцеві;

• труднощі в координації діяльності управлінських служб та інше.

Спроба подолати недоліки лінійної і функціональної структур привела до виникнення комбінованих структур управління - лінійно-функціональної, лінійно-штабної та інших.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління найпоширеніша на підприємствах, які, зростаючи, переходять від малих до середніх. Управління на підприємстві відбувається за лінійною схемою, функціональні підрозділи лише допомагають лінійним керівникам розв'язувати поставлені завдання.

Застосовувати таку організаційну структуру управління найдоцільніше в умовах масового виробництва зі сталим асортиментом товару та незначними змінами технології виробництва продукту.

Лінійно-штабна організаційна структура управління передбачає створення функціональних штабів при лінійних керівниках. Вони спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій і забезпечують підготовку якісних рішень. Керівники таких структур не мають права самостійно ухвалювати управлінські рішення.

Така організаційна структура, як правило, носить тимчасовий характер і після розв'язання проблеми або конкретного завдання її можуть розформувати.

Дивізійні організаційні структури управління створюють на підприємствах, що збільшують масштаби діяльності і намагаються диверсифікувати виробництво для зниження негативних наслідків впливу зовнішнього середовища. Такі структури передбачають створення декількох рівнів управління - материнської компанії, головного офісу; регіонального, міського відділення; відділу, департаменту тощо. Діяльність таких підрозділів характеризується достатньою самостійністю і децентралізацією повноважень щодо ухвалення рішень стосовно планування, закупівель, транспортування тощо. У той же час ключові функції, такі як фінанси, контроль, маркетинг, кадрова політика, залишаються у компетенції материнської компанії.

Підставою для створення дивізійних структур, як правило, є виробництво різних продуктів, робота з різними спеціалізованими групами споживачів продукції або ж діяльність на відносно ізольованих територіях. Серед дивізійних структур можна виділити продуктові, споживчі і територіальні структури управління.

Згідно з продуктовою структурою конкретному керівникові делегують повноваження з управління певним типом продукції. Керівники служб (виробничої, технічної та служби збуту) перебувають у підпорядкуванні цього керівника. Недоліком продуктової структури є збільшення витрат через можливе дублювання робіт для різних видів продукції.

Структура управління, орієнтована на споживача, має підрозділи, виробничо-господарська діяльність яких спрямована на забезпечення потреб певних груп споживачів (покупців).

Територіальну структуру управління формують за географічним розташуванням підприємства. Так, підрозділи збуту підприємства можуть розташовуватися в різних регіонах України і навіть світу.

Суттєвими перевагами дивізійної організаційної структури є:

• гнучкість організації до змін зовнішнього середовища;

• відповідальність за одержання прибутку делегують на нижчі рівні управлінської ієрархії;

• вище керівництво має змогу зосереджувати свою увагу на розв'язанні стратегічних завдань корпорації;

• створення сприятливих умов для менеджерів, здатних розв'язувати складні питання стратегічного управління.

До недоліків дивізійної організаційної структури управління належать:

• дублювання функцій;

• послаблення контролю за діяльністю відділень з боку вищого керівництва;

• можливе виникнення стратегічної несумісності окремих самостійних підрозділів організації;

• виникнення труднощів у розподілі ресурсів та витрат між окремими самостійними підрозділами організації.

Як зазначалось вище, до адаптивних структур управління відносяться проектні, матричні та програмно-цільові структури.

Проектні структури - це тимчасові структури, які створюють для розв'язання конкретного завдання. Найчастіше вони концентрують зусилля на одному завданні.

У матричній структурі члени проектної групи підпорядковані як керівникові проекту, так і керівникові тих функціональних відділів, де вони працюють постійно.

У програмно-цільових структурах постійно змінюються роль і місце керівника програми, тобто керівник змушений пристосовуватися до нових умов, цілей, завдань. Стиль керівництва повинен забезпечити ефективність управління в умовах зміни напрямів діяльності, термінів виконання тощо.

Поєднання різноманітних видів структур отримало назву конгломератної (широкої) структури. Конгломератна організаційна структура не має впорядкованої структури, вона характерна для холдингів та конгломератів. Підрозділи організації можуть формуватись на основі єдиних організаційних принципів, однак різні умови діяльності та галузеві особливості потребують розробки адекватної організаційної структури для кожного бізнес-підрозділу.

Зростання масштабів та диверсифікація діяльності, активність зовнішнього середовища вимагають підвищення ефективності управління, зокрема й завдяки вдосконаленню організаційних структур управління.

Зміни на ринках потребують відповідних змін у стратегії. У свою чергу, коли змінюється стратегія, слід вносити відповідні зміни в організаційну структуру та бізнес-процеси. Тому менеджерам усіх рівнів потрібно приділяти увагу принципам та методам формування і вибору типу організаційних структур, поставленим цілям та завданням.

Менеджери всіх рівнів повинні приділяти увагу методам формування організаційних структур, вибору типу або комбінації видів структур, відстежувати тенденції в їх розвитку й оцінювати їхню ефективність.