11.2. Статистика природних ресурсів

Ураховуючи те, що такий вплив має переважно негативний і не­виправданий характер, це спонукає дбайливіше ставитися до на­вколишнього середовища.

Комплекс питань, пов'язаних зі станом природи, постає на рі­зних рівнях і часто має міжнародний, планетарний характер. Цю проблему нині вивчають багато важливих авторитетних міжна­родних організацій — ООН та її підрозділи (ЮНЕСКО, ФАО), Міжнародна рада наукових союзів (МРНС), Всесвітня організація охорони здоров'я та інші.

Взаємостосунки людини і природи мають будуватися на заса­дах раціонального природокористування. Масштаби освоєння людською діяльністю природних ресурсів не повинні перевищува­ти швидкості їх оновлення, а засвоєння природних комплексів має враховувати стійкість їх внутрішньої структури. Відходи, що ви­никають у виробництві, мають нейтралізуватися або ліквідуватися так, аби не забруднювати середовище, а також необхідно викорис­товувати корисні компоненти, що є у відходах.

Істотне погіршення якості навколишнього середовища, яке значною мірою зумовлене зростанням масштабів антропогенного впливу, зумовило потребу формування статистики навколиш­нього середовища, дані якої мають забезпечити об'єктивне уяв­лення про обсяги природних ресурсів, якість навколишнього се­редовища, інтенсивність та напрямки техногенного навантаження на природу.

Статистика навколишнього середовища є міжгалузевою за своїм характером. Її інформація використовується для розробки та оцінки виконання соціально-економічних програм, вирішення питань економічної політики. Вона описує стан та тенденції змі­ни навколишнього середовища, до якого належать повітря, вода, ґрунт/земля, біота, що містяться в цих компонентах, а також на­селені пункти.

У 1972 році на засіданні Генеральної Асамблеї ООН уперше були визначені головні напрямки та принципи діяльності різних держав і закладені основи для розвитку міжнародного співробіт­ництва в галузі статистики навколишнього середовища. Крім то­го, була заснована спеціальна програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), одне з довгострокових завдань якої поля­гало в розробці загальної системи показників статистики навко­лишнього середовища, яка узагальнила б досвід різних країн і за­безпечила б порівняння національних даних.

Побудова системи показників статистики навколишнього се­редовища ґрунтується на використанні моделі «навантаження— стан—реакція», згідно з якою стан навколишнього середовища та окремих його компонентів визначається впливом соціально- економічної діяльності людини і реакцією суспільства, яка спря­мована на запобігання та зменшення наслідків цієї діяльності. За­значена система показників складається з таких підсистем:

1) показники навантаження;

2) показники стану навколишнього середовища;

3) показники реакції суспільства;

4) показники запасів та фондів окремих компонентів навко­лишнього середовища.

Показники навантаження поділяються на показники антро­погенного та природного навантаження. Щоб оцінити антропо­генне навантаження на довкілля, застосовують показники:

• видобутку (збору врожаю) окремих природних ресурсів;

• що характеризують кількість викидів і скидів забруднюючих речовин та відходів у атмосферне повітря, водні ресурси та в землю;

• що характеризують кількість використовуваних біохімічних речовин (природних та хімічних добрив, пестицидів) за розміром площі та інтенсивністю їх використання.

Природне навантаження на компоненти навколишнього сере­довища вивчається за допомогою показників, що відбивають ма­сштаби та інтенсивність природних явищ і стихійного лиха, тако­го як засуха, повінь, землетрус, які негативно впливають на навколишнє середовище.

Показники стану навколишнього середовища використо­вують для характеристики наслідків антропогенного та природ­ного впливу на довкілля:

• показники, що відбивають кількісні зміни в природних ре­сурсах, а саме біологічних, відновлюваних та невідновлюваних. До них належать показники зміни площі посівів сільськогоспо­дарських культур, популяції домашніх тварин, окремих популя­цій рибних запасів, видів флори та фауни тощо. Для розрахунку таких показників застосовується підхід, що базується на оцінці зміни запасів;

• показники якості навколишнього середовища визначають фактичні якісні властивості повітря, води та землі, які виража­ються показниками концентрації окремих видів забруднюючих речовин. Для такої оцінки використовується підхід, що полягає в порівнянні рівнів фактичної концентрації забруднюючих речовин зі значеннями їх нормативних показників — гранично допусти­мих концентрацій (ГДК), перевищення яких призводить до різ­них порушень стану здоров'я людей, негативно впливає на умови існування тварин і рослин;

• показники стану здоров'я населення, такі, наприклад, як за­хворюваність. Особлива увага приділяється вивченню стану здо­ров'я дітей та немовлят, які найбільше потерпають через погір­шення стану навколишнього середовища.

Показники реакції суспільства на наслідки впливу соціаль­но-економічної діяльності та природних явищ на навколишнє се­редовище характеризують реакцію, що має на меті змінити спря­мованість несприятливих тенденцій завдяки досягненню рівно­ваги у співвідношенні діяльності суспільства, підтримання здоров'я екологічних систем та сталості у використанні природ­них ресурсів. Ці показники поділяються на такі групи:

• показники, що безпосередньо описують заходи з охорони навколишнього середовища;

• показники витрат на реалізацію заходів з охорони навколи­шнього середовища.

До заходів, спрямованих на охорону навколишнього середо­вища, належать:

1) заходи з відновлення деградованого довкілля та окремих його компонентів;

2) проведення досліджень із проблем забруднення навколиш­нього середовища та спостереження за забрудненням;

3) заходи із захисту та збереження природи;

4) заходи, пов'язані зі створенням державних структур для контролю за забрудненням.

Показники запасів і фондів окремих компонентів навко­лишнього середовища та кадастру екосистем дають оцінку за­пасів природних ресурсів та фондів населених пунктів і їх зміни внаслідок соціально-економічної діяльності суспільства. Ці пока­зники будуть розглянуті під час вивчення окремих видів природ­них ресурсів.

Статистика навколишнього середовища не є завершеною. З появою різноманітних проблем, що пов'язані зі станом, розвит­ком окремих компонентів навколишнього середовища, а також постійним зростанням розмірів соціально-економічної діяльності суспільства, статистика навколишнього середовища постійно вдосконалюється.

Оскільки окремі види природних ресурсів значно різняться між собою як за натуральною формою, так і рівнем та напрямка­ми залучення до народногосподарського обороту, статистичні показники, необхідні для їх оцінки та характеристики, є вузько- спеціалізованими. Єдиної загальноприйнятої класифікації природ­них ресурсів у статистиці не існує. Нині вони вивчаються в розрі­зі укрупнених груп: 1) земельні фонди; 2) багатства надр; 3) водні ресурси; 4) лісові ресурси; 5) гідроенергоресурси.

З огляду на це при вивченні системи показників статистики природних ресурсів розглядаються окремі підрозділи цієї системи.

Показники статистики земельного фонду.

Існування й розвиток людського суспільства незалежно від його соціально-економічного устрою нерозривно пов'язані з зем­лею — цим найважливішим компонентом зовнішнього середо­вища, роль якого в житті людей багатогранна. Зокрема, земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві, а та­кож виконує функцію територіального базису і в інших галузях народного господарства. Більш того, земля є загальною основою існування людини, оскільки земля — це не тільки матерія, тобто земні території, а й вода, надра, рослинність і т. ін. Уся земельна площа країни або певного регіону, включаючи внутрішні води, становить земельний фонд. Сукупність даних про правовий, природний та господарський стан землі має назву земельного кадастру. Структура кадастру передбачає той необхідний набір статистичних показників, кількісна інформація про які наповнює земельний кадастр конкретним змістом. Нині сфера кадастрового обліку обмежена землею сільськогосподарського призначення. Тому статистика земельних ресурсів є одним з розділів сільсько­господарської статистики. Докладну інформацію про земельні ресурси містить Державна земельна книга району (або міста). У ній зазначені землекористувачі (підприємства, організації або окремі особи), структура земель за якістю, за аграрно-виробни­чими групами з урахуванням фізико-хімічних особливостей, що дозволяє обчислити питому вагу найважливішої частини земельних ресурсів — оранки — з урахуванням того, яка час­тина з них у цей час використовується в сільському господарс­тві, а яка — ні.

Крім характеристики складу і структури земельного фонду показники земельних ресурсів також виражають динаміку вклю­чення в господарський оборот нових земель, трансформацію освоєних земель та їх рекультивацію. Особливо велике значення для контролю за використанням земельних ресурсів мають пока­зники їх трансформації, причому найбільший інтерес становлять показники відводу продуктивних земель з різною несільськогос- подарською метою.

Зміна якості земель також може бути оцінена в динаміці. При цьому вирізняють зміни, які відбуваються під впливом натураль­них процесів та результатів господарської діяльності людини. Це пов'язано з тим, що виробнича сила землі як засобу виробництва, її цінність з промислового, рекреаційного та інших поглядів є ка­тегоріями, не сталими в часі. Якість земельних ресурсів може по­ліпшитися завдяки цілеспрямованому впливу на них людської ді­яльності, але може й погіршитись через значне забруднення землі. Таке погіршення якості земельних ресурсів має кількісно відбиватися у зниженні показника економічної оцінки, що буде мірою втрат, які нанесені народному господарству забрудненням цього найважливішого компонента зовнішнього середовища.

Цінність такого показника полягає в тому, що, по-перше, він дозволяє цілеспрямовано планувати витрати на землеохоронні заходи і спрямовувати їх передовсім на охорону тих земель, втрати від забруднення яких особливо великі; по-друге, дає мож­ливість раціональніше розв'язувати питання розміщення промис­лових підприємств, уникаючи їх концентрації в районах з висо­ким показником втрат від забруднення землі.

Показники статистики лісових ресурсів. Значення лісів ве­лике і багатогранне. Як найважливіший планетарний акумулятор живої речовини ліси підтримують вуглеводневий та кисневий ба­ланс землі, впливають на біологічний кругообіг ряду хімічних елементів. Ліси значно впливають на кліматичні умови різних географічних зон, на циркуляцію тепла в атмосфері, на запас во­логи в ґрунті, води в ріках та озерах. Лісові насадження значною мірою не дають змоги розширюватись водній та вітровій ерозії.

Ліси мають велике санітарно-гігієнічне значення: крони дерев не тільки затримують тверді пильові частинки, а й детоксують рі­зні газоподібні інгредієнти. Зі зростанням урбанізації підвищу­ється культурно-естетичне значення лісів: вони все більшою мі­рою стають місцем відпочинку та туризму, а позитивний вплив лісу на здоров'я та зростання працездатності людини загальнові­домий. У лісі багато ягід, лікарських рослин, горіхів, він є місцем проживання цінних промислових тварин та птахів.

Статистика лісового господарства, котра має інформацію про наявність, кількісний та якісний стан лісових ресурсів і їх охорону, розглядає ліси передусім як економічний ресурс. На підставі пока­зників лісового господарства розробляють плани розвитку лісово­го господарства та лісової промисловості, організують лісогоспо­дарське виробництво і лісоексплуатацію. Багато в чому виконання цих завдань визначається породним та віковим складом лісонаса­джень. Саме тому облік лісів проводять залежно від їх народно­господарського призначення, місцезнаходження та виконуваних природоохоронних функцій. Розрізняють три групи лісів.

До першої групи належать ліси, що мають таке значення:

• водоохоронне (заборонені зони вздовж водних об'єктів, а та­кож заборонені смуги лісів, що зберігають нерестилища цінних промислових риб);

• захисне (лісові смуги вздовж шляхів, протиерозійні ліси);

• санітарно-гігієнічне та оздоровче (зелені зони навколо міст, курортів та джерел водопостачання), а також заповідники, націо­нальні та природні парки, приальпійські ліси.

До другої групи належать ліси районів з розвиненою мережею транспорту, великою кількістю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуатаційне значення.

Третя група об'єднує ліси багатолісових районів.

Для лісів різних груп установлено різний режим користуван­ня. Так, у лісах першої групи вирубування насаджень обмежене, а ліси третьої групи здебільшого мають задовольняти потреби народного господарства щодо деревини без втрат захисних якос­тей лісів.

Найдокладніша інформація про кількісний та якісний стан лі­сових масивів міститься в матеріалах періодичного обліку лісо­вого фонду. Під лісовим фондом розуміють землі, що вкриті або не вкриті лісами, але призначені для потреб лісового господарст­ва, тобто площі, на яких мають бути вирощені ліси: вигорілі ді­лянки, площі загиблих лісів, галявини, розріджені частини лісо­вих насаджень тощо. Такий облік провадиться, як правило, один раз на 5 років. При цьому весь лісовий фонд поділяється за кате­горіями земель на лісову та нелісову площі; остання включає в себе невикористані в лісовому господарстві площі усередині лі­сового фонду (шляхи, канави, болота, яруги і т. ін.) з виокрем­ленням груп та категорій лісів. Запаси лісонасаджень класифіку­ють за віковими групами та переважними породами (хвойні, м'яколистяні, твердолистяні), класами та категоріями стиглості (молоді, приспілі, спілі та перестійні ліси).

На базі цих показників можуть бути розроблені важливі уза­гальнюючі характеристики території та лісу:

• лісистість території: відношення площі лісу до площі регіону;

• лісові насадження на душу населення, м³;

• вкрита лісом площа зеленої зони на одну особу, га;

• загальний середній приріст лісу — усього, у тому числі за групами порід, тис. м³;

• середній приріст на 1 га вкритої лісом площі, м³/га.

Отже, статистика лісових ресурсів дозволяє характеризувати на­явність, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.

На відміну від інших видів природних ресурсів корисні копа­лини не відновлюються, а потреба щодо них безперервно збіль­шується. Це потребує дбайливого ставлення до багатств надр.

Показники статистики корисних копалин. Головне завдання обліку корисних копалин — отримання повних та достовірних да­них про стан мінерально-сировинної бази підприємства, галузі та країни на початок кожного року, рівень розвіданості та підготовле­ності родовищ до промислового засвоєння, забезпеченість гірничо­добувних підприємств розвіданими запасами. Запаси корисних ко­палин обліковуються згідно з класифікацією, за якою залежно від народногосподарського значення вони поділяються на дві групи, що підлягають роздільному обліку — балансові та позабалансові.

Балансові — це запаси, використання яких економічно доці­льне і які відповідають кондиціям, що встановлюються для під­рахунку запасів у надрах. До позабалансових належать запаси, використання яких при досягнутому технічному рівні економічно недоцільне через їх малу кількість, малу потужність покладів, ни­зький вміст цінних компонентів, але які згодом можуть стати об'єктом промислового засвоєння.

Облік наявності і руху запасів відбивається статистикою в балансі запасів, що складається для кожного виду корисних ко­палин. У них ураховується наявність запасів на початок року з розподілом за рівнем розвіданості, придатності для промислового використання. Рух запасів характеризують показники видобутку та втрат корисних копалин за рік, зміни запасів за рік у зв'язку з розвідувальними роботами, зміною кондицій, переоцінюванням та з інших причин. У балансах ураховується забезпеченість дію­чих, а також тих, що будуються або проектуються, гірничодобу­вних підприємств розвіданими запасами мінеральної сировини.

Показники статистики водних ресурсів. Водні ресурси — це запаси поверхневих та підземних вод, а також інших водних об'єктів. Державний фонд водних ресурсів країни включає ріки, озера, водосховища, ставки, канали, підземні ріки.

Статистика водних ресурсів має забезпечити урядові органи, органи управління та планування необхідною інформацією, що відбиває водозабезпеченість окремих районів країни, водоспожи­вання (забір води), використання води в розподілі за галузями, призначенням, видами водних об'єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків за водокористувачами і рівень забрудненості стоків, а також заходи щодо захисту водних ресурсів від забруд­неності й ефективність цих заходів. Інакше кажучи, статистика водних ресурсів за допомогою системи показників має характе­ризувати наявність і використання водних ресурсів, а також зміну їх стану, що виникає під впливом господарської діяльності лю­дини і заходів щодо охорони водних ресурсів.

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюються на підставі даних спеціа­льних обстежень. Головні серед них такі:

• запас води, тис. м³, усього та за видами поверхневих стоків рік;

• запас води в розрахунку на одну особу, на 1 км² території.

Критерій чистоти поверхневої води встановлюється за сумою

якісних показників, що використовуються для оцінки придатнос­ті її для різних водокористувачів.

Показники інших розділів статистики водних ресурсів обчис­люються за даними статистичної звітності. Для характеристики водоспоживання встановлюють загальний забір води та її вико­ристання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг сто­ків розраховується за якістю очищення, а також кількістю забруд­нювачів (у тоннах), за окремими інгредієнтами в стоках. Провадиться також облік кількості, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Статистичні дані розробляються як у те­риторіальному, так і галузевому розрізах. При цьому широко ви­користовується метод угруповань.

Узагальнуючими показниками в статистиці природних ресур­сів можуть бути тільки вартісні показники. Даючи економічну оцінку природних ресурсів, застосовують два методи: затратний (оцінювання в ресурсі результатів праці) та рентний (оцінювання можливих доходів від ресурсу), а також різні їх комбінації.

Основи трудового (затратного) методу закладені були С. Т. Стру- міліним, хоча він і обмежився лише встановленням розміру ви­трат на первинне освоєння ресурсів без урахування витрат на підтримання їх відтворення в процесі експлуатації. Тобто обчис­лювалась сукупність затрат праці на освоєння природного ресур­су. При використанні цього методу зберігається єдність підходу до оцінювання всіх елементів національного багатства як спожи­вчих вартостей, що беруть участь у відтворенні. Але водночас вони не дістають вартісного вираження, необхідного для обміну на ринку. Найважливішими джерелами інформації про прямі та непрямі затрати праці є міжгалузеві баланси.

Сутність рентного методу полягає в установленні доходів від природного ресурсу на базі розробки диференційованої ренти. Цей метод почав застосовуватися ще в 30-ті роки для оцінювання сільськогосподарських угідь та інших природних ресурсів у ба­лансі народного господарства колишнього СРСР за 1923—1924 рр. Розрахунки виконувались розкладанням приросту національ­ного доходу з виділенням доходів від цих природних ресурсів. На цих самих принципах виконано більшість повоєнних переоцінок, які дозволили оцінити роль природного фактора в реальних фі­нансових операціях. Тут на допомогу прийшла інформація кадас­трів ресурсів, про які йшлося раніше.

Але й перший, і другий методи оцінювання природних ресур­сів потребують у нашій країні подальшого розвитку та докладної розробки.